Як енергетика стане драйвером розвитку української економіки

Системний підхід у реформуванні енергетичного сектора відкриває для України дуже привабливі перспективи: зростання економіки, приплив інвестицій, помітне зниження енергоємності ВВП та залежності від зовнішніх джерел енергоресурсів.

Україна потребує нових і якісних перетворень економіки для забезпечення гідного життя своїх громадян. Сподіваюся, політична еліта врешті-решт визначиться з пріоритетними напрямками розвитку держави й почне справжні зміни. На мій погляд, енергетика має всі шанси стати драйвером таких змін у нашій державі, оскільки є основою для розвитку будь-якого бізнесу, а також цікавим активом для інвесторів. Говорячи так, я висловлюю не тільки свою персональну думку. Упевнений, мене підтримують тисячі енергетиків, які готові працювати на розвиток, а не просто чекати десятиліттями, поки популісти завершать свою кар'єру, пише директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко в статті під назвою «Сильна Україна. Як цього досягти?»

Стратегічний план дій є — це Енергетична стратегія України до 2035 року. Тепер головне — почати реальні реформи, основною метою яких повинні стати глобальний тренд декарбонізації та газово-ядерний сценарій розвитку української енергетики.

Чого повинна досягти Україна, щоб бути промислово розвиненою державою? Перш за все, потрібно почати з основного — забезпечення повної енергетичної безпеки. Далі — зниження енергоємності ВВП. І останнє — створення конкурентних прозорих ринків виключно в інтересах споживачів.

Як вирішити ці завдання? Нічого складного немає. Перш за все, потрібно повною мірою імплементувати законодавство ЄС. Важливим є подовження політики диверсифікації постачання енергетичних ресурсів з одночасним нарощуванням власного видобутку корисних копалин. Такі перетворення повинні спричинити збільшення частки зеленої енергетики в балансі з 5% до 25% і зниження в 2,5 рази частки вугілля. Незважаючи на зниження ролі й місця вугілля, безпосередньо сама галузь буде продовжувати відігравати помітну роль в українській енергетиці мінімум до 2035 року. Це пов'язано, в першу чергу, з необхідністю виконувати функцію маневрування потужностями об'єднаної енергетичної системи України.

Минув рік з дня затвердження Урядом України енергетичної стратегії нашої держави. Тому цілком логічним є запитання: а що зроблено? Для зручності структурую своє бачення за такими критеріями: ресурси, інфраструктура, ринки й інвестиції.

Ресурси. Однозначно позитивним досягненням є подовження політики диверсифікації поставок енергоресурсів. Нагадаю, Україна продовжує купувати вже третій рік поспіль природний газ для власних потреб тільки у Європі. Також істотно знижується залежність від поставок ядерного палива. У цьому контексті, головну роль відіграють економічні зв'язки між компанією «Енергоатом» та міжнародною компанією Westinghouse. Вагоме значення в зниженні енергетичної залежності від РФ відводиться нарощуванню використання в енергетиці вугілля й зниження енергоємності ВВП. До позитивів хочу віднести також розроблення комерційно-технологічної моделі створення стратегічних резервів нафти й нафтопродуктів. Очікується, що вона може бути схвалена парламентом уже в 2019 році. Такі зміни є вкрай важливими для зміни ситуації на ринку нафтопродуктів, на якому відчутно зміцнюється монополія.

Говорячи про стан перетворень в енергетичній інфраструктурі, не можна не сказати про певний неспокій. Перш за все, щодо затримки проведення анбандлінгу, тобто створення незалежного від материнської компанії оператора газотранспортної системи. Саме це унеможливлює створення ліквідного газового ринку й підписання нового транзитного контракту після 2019 року. Узагалі, хочу підкреслити, що, на мою думку, український уряд обрав пасивну позицію в реформуванні газового сектора. Це призводить до уповільнення його реформування й посилення монополізму компанії НАК «Нафтогаз України». Також залишаються невирішеними питання, пов'язані з монополією на ринку розподілу природного газу, де анбандлінг відбувся умовно, і на сьогодні компанії з розподілу та постачання фактично належать одному бенефіціару. Подібна ситуація спостерігається й на ринку електричної енергії. Разом з тим те, що український парламент послідовно створює законодавчу базу для здійснення реформ, усе ж вселяє віру. Ухвалено ключові закони «Про ринок електричної енергії», «Про ринок природного газу», «Про НКРЕКП». У той же час їхня реалізація відбувається дуже повільно.

Без надійної інфраструктури не можуть бути побудовані ефективні ринки. Напередодні 2019 року, у якому повинні бути відкриті ринки енергетичних ресурсів, уважаю знаковим оцінити процес їхнього становлення. Почну з ринку природного газу. Процес імплементації закону «Про ринок природного газу» відбувається повільними темпами. Головні проблеми — постійні відстрочення проведення анбандлінгу (створення незалежного газотранспортного оператора) і відкладання впровадження добового балансування газу. В останньому, на мій погляд, винні всі учасники ринку. Особливо чинне керівництво НАК «Нафтогаз України», яке, на мою думку, зацікавлене в збереженні свого монопольного становища на ринку. Здається, такий стан речей цілком улаштовує уряд. Або просто не вистачає політичної волі?

Щодо ринку електричної енергії — тут процес становлення відбувається оптимістично. Якщо не відбудеться ніяких форс-мажорів, розраховую, що з другого півріччя 2019-го він повинен запрацювати. У разі виникнення політичних колізій, що є дуже реалістичним для виборчого року, ця подія може відбутися із затримкою.

Політикам перед необдуманим утручанням потрібно усвідомити всі сильні сторони реальних реформ. Наприклад, запуск у 2019 р Нової моделі ринку електричної енергії може забезпечити в подальшому додаткове щорічне зростання ВВП України мінімум на 1% за рахунок поліпшення інвестиційних умов для залучення коштів у модернізацію інфраструктури, а також зростання обсягів торгівлі електроенергією. Чи не хороший плацдарм для втілення благородних справ на користь України? Привабливі інвестиційні умови будуть створені шляхом упровадження прозорих і конкурентних механізмів функціонування ринку електричної енергії, спрощення процедури підключення нових промислових підприємств і збільшення міждержавної торгівлі. Сприятиме цьому забезпечення синхронної роботи енергосистем України та Молдови з ENTSO-Е. За активної співпраці всіх зацікавлених сторін ця мета може бути досягнута до 2023 року. Прогнозую, що максимальна потужність передачі електроенергії в разі повної синхронізації в режимі експорт-імпорт досягне 4 ГВт, це дозволить збільшити обсяги торгівлі електроенергією в шість разів — з $ 250 млн до $ 1,5 млрд.

Мене часто запитують: а що зміниться при впровадженні нового ринку електричної енергії? Відповідаю: уведення нової моделі ринку буде мати переломне значення для енергетики країни. Відкриються принципово нові можливості для інвесторів і споживачів. Нові правила роботи ринку припускають забезпечення права споживача вільно обирати постачальника електроенергії. Країни ЄС отримують додаткову можливість купувати значні обсяги електроенергії з України. Це підвищить пропозицію на ринку в інтересах споживачів. З іншого боку, для виробників електроенергії в ЄС відкриється перспектива доступу до українського ринку.

Завершуючи цей блок питань, кілька слів хочу сказати про ціноутворення на вугілля за принципом імпортного паритету, або, як в народі кажуть, формулою «Роттердам +». Звичайно, цю модель не можна назвати досконалою, оскільки вона дещо спотворює ринкові механізми. У той же час її призначення — діяти виключно в перехідний період — до створення конкурентного ринку електроенергії в Україні. На мій погляд, модель цінового імпортного паритету є найкращою порівняно з адміністративним регулюванням цін. Деякі політичні групи в Україні хочуть отримати політичний капітал на критиці цієї моделі. Однак, на мою думку, краще сконцентрувати увагу на формуванні ринку електричної енергії та своєчасного його «запуску» до 1 липня 2019 року згідно із законом «Про ринок електричної енергії».

Усе це може статися, але потрібна повна консолідація. Період для міжусобних політичних чвар і власних амбіцій уже давно закінчився. Україна не має часу для зволікання, потрібно робити реальні речі на користь суспільства.

Без ресурсів, інфраструктури та ринків немає інвестицій. Досить сьогодні інвестицій в енергетичній галузі? За моїми підрахунками, у 2017 році було вкладено підприємствами всіх форм власності близько 50 млрд гривень. Багато це чи мало? На мою думку, мало. Головною причиною, яка стримує український інвестиційний бум, є відсутність дотримання принципу верховенства права внаслідок високих корупційних ризиків. Однак не все так погано в нашому домі. Уже сьогодні за окремими напрямами спостерігається помітне зростання інвестицій. Це, здебільшого, стосується сектора ВДЕ (відновлюваних джерел енергії), адже в ньому наявні високі гарантовані тарифи.

Для поліпшення інвестиційної ситуації в країні необхідно здійснити демонополізацію ринків, забезпечити захист прав власності, завершити відкриття доступу до геологічної інформації і стабілізувати податкове законодавство. Наведу приклад успішних інвестицій. Це газодобувний сектор. Україна посідає 3 місце у Європі за підтвердженими запасами газу, які складають близько 1 трлн куб. м. У разі створення сприятливих інвестиційних умов і зростання ефективності використання газу українська газовидобувна галузь здатна до 2025 року задовольнити попит завдяки газу власного видобутку.

Говорячи про ефективне використання природного газу, хотів би зупинитися на одному з не менш важливих пріоритетів енергетичної стратегії — енергоефективності та екологічності енергетики. Що ми маємо на поточний день? Сьогодні відбуваються ледь помітні зміни, і їх недостатньо для збереження отриманого результату в подальші роки. Підвищення енергоефективності будівель і сектору виробництва енергії, а також тотальний облік енергоресурсів — заходи, які можуть принести швидкий ефект з точки зору енергетичної безпеки та комерційного інтересу. Зате український уряд поки не зміг створити дієвої системи енергоефективності. Також затримується розроблення ефективного інвестиційного механізму щодо зниження викидів на теплоелектростанціях.

На енергетичному секторі не можна ставити експерименти, адже це драйвер економіки та гарант національної безпеки. Тому дуже важливо обмежити вплив популістів. Особливо це потрібно зробити напередодні передвиборної гонки, коли фантазії зашкалюють. В України більше немає часу та фінансових потужностей, щоб бути інструментом у реалізації персональних амбіцій й інтересів. Тому з метою збереження міжнародної довіри, рівня інвестиційної привабливості та розвитку економіки необхідно прискорити започатковані реформи й обмежити вплив популістів на ці процеси.

Про потенційні загрози. По-перше, це зношеність електричних мереж в Україні на рівні 70%. Нинішня система тарифоутворення «витрати плюс» не стимулює енергорозподільні компанії до інвестування. Навпаки, вони схильні до завищення штучних витрат, а не до інвестицій в оновлення інфраструктури. У разі збереження такого порядку визначення тарифів енергетична система України вже невдовзі не буде в змозі надійно забезпечувати споживачів електричною енергією. Упровадивши модель стимулювального ціноутворення, зокрема на основі RAB-регулювання, Україна зможе заохочувати потенційних інвесторів вкладати кошти в реконструкцію та модернізацію енергетичної інфраструктури, що приведе до залучення в найближчі 20 років додаткових $ 10 млрд в економіку держави.

По-друге, це глобальне недофінансування ядерної енергетики. Нинішні тарифи на відпускання електричної енергії, виробленої НАЕК «Енергоатом», не спроможні покрити основних потреб компанії та підтримувати галузь у належному стані, що створює ризики виникнення аварій. В Уряді та НКРЕКП удають, що не розуміють проблем, які можуть виникнути із забезпеченням безпечного функціонування атомних реакторів. Залишається шкодувати, що чиновники вважають, що атомна генерація працювала й буде працювати без збоїв, і ніякої підтримки цій галузі паливно-енергетичного комплексу надавати не слід.

По-третє, це складності, які можуть виникнути в роботі газотранспортної мережі внаслідок побудови газопроводу «Північний потік-2». Також серйозні ризики існують через велику залежність від РФ у постачанні нафтопродуктів і вугілля.

По-четверте, це кібербезпека енергосистеми в умовах збройної агресії. Усі пам'ятають, як у 2015 році була здійснена потужна кібератака, що була підготовлена ​​спеціальними підрозділами РФ. Як наслідок, відбулися масові відключення споживачів. Однак гіршого вдалося уникнути. Після цього Україна розпочала співпрацю із НАТО в межах відповідних програм. Підготовка кваліфікованого персоналу та розроблення плану захисту уразливого технологічного обладнання допоможуть мінімізувати ризики від можливих кібератак. Хакерські технології сьогодні досягли такого рівня, що їм можливо протистояти тільки спільними зусиллями з боку країн НАТО та партнерів Альянсу.

Наостанок хочу визначити пріоритети розвитку української енергетики, основний з яких — ядерна енергетика. У найближчі 20 років без цього виду енергії економіка країни не зможе нормально розвиватися. Крім того, ядерна енергетика більш сприяє досягненню цілей декарбонізації порівняно з вугільним сектором.

У кількісному вираженні, на мій погляд, майбутнє української енергетики має такий вигляд: у найближчі 15 років частка ВДЕ в енергетичному балансі збільшиться в п'ять разів — до 25%. У той же час частка вугілля скоротиться в 2,5 раза — до 13%. Частки газу та ядерної енергетики в споживанні первинної енергії будуть залишатися приблизно на поточному рівні, відповідно 30 і 25%. Також істотно скоротиться й частка нафтопродуктів — до 7%.

Сильна енергетика — це сильна економіка. Тож будуймо її послідовно, системно та прозоро.

Джерело:  lenta.ua

Володимир Омельченко

Директор енергетичних програм

Детальніше

Народився в 1967 р. в Києві.

Освіта:

Київський політехнічний інститут, факультет хімічного машинобудування (1992).

Автор понад 50 наукових і публіцистичних праць. Брав участь у розробці та здійсненні міжнародних енергетичних проектів та наукових дослідженнях міжнародної енергетичної політики.

Робота:

У 1992–1996 р. працював на різних посадах в галузі машинобудування;

1997–1998 — головний фахівець відділу нафтової, газової та нафтопереробної промисловості міністерства економіки України;

1998–2003 — НАК «Нафтогаз України», очолював напрям транспорту нафти;

2004–2007 — головний консультант Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України;

з лютого 2007 р. — експерт Центру Разумкова, з 2013 року — директор енергетичних програм.

(044) 206-85-02

omelchenko@razumkov.org.ua

volodymyr.omelchenko