Повернення Саакашвілі: порятунок для Зеленського чи ні?

23 квітня 2020

24 квітня Верховна Рада може розглянути кандидатуру Михеіла Саакашвілі на пост віце-прем'єр-міністра України з питань реформ.


Цю посаду Саакашвілі запропонував президент Володимир Зеленський, що раніше поновив його в українському громадянстві.

«Друге пришестя» Саакашвілі передбачає для нього вищий рівень посади, ніж при Порошенкові. Хоча в законі про Кабінет міністрів такого посту не передбачено, рішенням КМУ це можна змінити, розподіливши обов’язки між віце-прем'єрами.

Однак далі можуть початися проблеми. Міхеїл Саакашвілі — людина з великим досвідом, статусом колишнього президента держави і найголовніше — з власним баченням необхідних, на його думку, реформ. Він уже озвучив деякі з них: «Усе змінити — позбутися бюрократії, позбутися 80−90% регуляції, з часом позбутися податків і трохи відійти від рекомендацій МВФ». Можна пригадати також його дуже амбіційний, але відверто фантастичний план перебудови України за 70 днів. Людині з такою візією і амбіціями буде важко розвернутися в умовах наявності посадових обмежень та інших «зайвих» формальностей. А такі формальності будуть.

По-перше, статус віце-прем'єр-міністра передбачає, що ця посадова особа «забезпечує виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України та інших покладених на Кабінет Міністрів України завдань і повноважень у відповідних напрямах діяльності». Тобто, першим обмеженням буде саме програма КМУ, яка на початку квітня подана урядом до парламенту, але досі не розглянута. У Саакашвілі, за його словами, є до неї власні пропозиції. Якщо так, то вони мають бути включені до програми вже після його призначення на посаду, потім — затверджені КМУ, потім — Верховною Радою. Проблеми із затвердженням цих пропозицій і, відповідно, конфлікти (їх сторонами можуть бути як члени КМУ, починаючи з прем'єра, так і представники парламентської більшості) можуть виникнути вже на цьому етапі.

Чи не стане Саакашвілі конкурентом самого Зеленського

По-друге, навіть у випадку затвердження власних пропозицій у програмі КМУ, діяльність з впровадження реформ матиме «всеосяжний» характер і стосуватиметься різних сфер. Водночас, за забезпечення «виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України, формування та реалізацію державної політики, виконання інших покладених на Кабінет міністрів України завдань і повноважень у відповідній сфері» відповідають міністри. І цілком ймовірно, що погляди віце-прем'єра з питань реформ і профільного міністра можуть розійтися. Тим більше, що саме на міністра закон про КМУ покладає персональну відповідальність за ситуацію у сфері його компетенції, тоді як віце-прем'єр може потрапити лише під «колективну» відповідальність КМУ.

З іншого боку, у віце-прем'єра з’являється можливість у разі незадовільних результатів проведення реформ перекладати відповідальність на міністрів. Виходячи з попереднього управлінського досвіду Саакашвілі в Україні, цей варіант йому знайомий.

Інший варіант — вимагати для себе особливих повноважень і особливої влади від самого початку. Вимагати особисто від президента. Але чи готовий президент дати ці повноваження при щойно призначеному прем'єр-міністрові, який сам поки сповнений планів і енергії? Враховуючи, що керувати урядом, як зараз, у такому випадку президент вже не зможе? Як до цього поставляться деякі дуже впливові члени уряду? І, головне, чи не стане Саакашвілі конкурентом самого Зеленського вже у найближчій перспективі?

Це питання для Зеленського видається відкритим. Чого він прагне досягти з ініціативою призначення Міхеїла Саакашівлі? Очевидно, насамперед — виправити тенденцію зниження рівня підтримки громадян. Але чи можна це забезпечити призначенням саме Саакашвілі? Сумнівно, адже у грудні 2017 року, незадовго до «відбуття» з України, йому не довіряли 73% українців, і лише півтора відсотки назвали його в якості нового політичного лідера. Сподіватися на суттєве економічне зростання за нинішніх умов, тим більше, здійснюючи пропонований Саакашвілі радикально ліберальний економічний курс, навряд чи можна. Відтак, переважна більшість громадян не відчує швидких позитивних зрушень у своєму добробуті. А відповідальність за це буде покладатися на президента.

Якщо ж Саакашвілі не отримає повноважень, яких він може зажадати, або підтримки з боку чинних урядовців та парламентської більшості, тим більше — самого президента — він дуже скоро може знову стати «ворогом системи № 1». Тільки тепер на чолі «системи» стоятиме президент з іншим прізвищем.

Тобто, Саакашвілі може у перспективі стати для Зеленського тим, ким останній був для Петра Порошенка. Тим більше, що у Саакашвілі в Україні є «кадрова дивізія» у вигляді структур політичної партії «Рух нових сил», є перевірені «польові командири», й з числа відставлених або незапитаних нинішньою владою політиків, є також прості активісти — прихильники «великого реформатора». Політична боротьба в Україні за таких розкладів може повернутися до забутих «майдано-революційних» форм. Проте, чи витримає таке випробування країна цього разу?

Джерело:

Юрій Якименко

Заступник генерального директора з аналітичної роботи — директор політико-правових програм, шеф-редактор журналу "Національна безпека і оборона"


Народився у 1967 р. у Черкасах.

Освіта: 

Київський державний університет імені Т. Шевченка, філософський факультет (1991);

аспірантура The University of Manchester (Велика Британія) за фахом "політична теорія" (ступінь магістра економіки, 1994);

аспірантура Інституту філософії Національної Академії наук України за фахом "соціальна філософія" (1995).

Кандидат політичних наук (2013), автор понад 40 наукових праць та понад 200 публікацій у ЗМІ.

Робота:

У 1991–1995 р. — працював в Українській спілці ветеранів Афганістану;

у 1995–2002 р. працював в Адміністрації Президента України на посадах старшого, головного консультанта, завідувача відділу, заступника керівника Головного управління з питань внутрішньої політики; Остання посада на державній службі — заступник керівника Управління з питань політичного аналізу та планування Головного управління з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України. Державний службовець 4 рангу;

з квітня 2002 р. — провідний експерт Центру Разумкова;

з травня 2005 р. — директор політико-правових програм Центру Разумкова;

з листопада 2011 р. — заступник генерального директора з аналітичної роботи — директор політико-правових програм Центру Разумкова.

(044) 201-11-92

yuri@razumkov.org.ua

yuri.yakimenko